Новобузький районний суд Миколаївської області

05 квітня 2019, 10:26

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

6 лютого 2019 року м.Київ №175/4753/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,

ВСТАНОВИВ:

<…> Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до Особи 4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 29.10.2007 між сторонами був укладений договір, за умовами якого банк передав відповідачу кредитну картку зі строком дії до жовтня 2009 року з установленим початковим кредитним лімітом на суму $3000. При порушенні позичальником зобов’язань щодо погашення кредиту він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 1,6% на місяць, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості.

У зв’язку з невиконанням позичальником умов договору утворилася заборгованість, яка станом на 27.08.2015 становила $10091,59, з яких $2879,42 — заборгованість за кредитом, $7072,17 — заборгованість за процентами за користування кредитом, $140 — заборгованість за пенею та комісією, яку за вирахуванням стягнутої з відповідача судовим рішенням від 24.04.2012 заборгованості в сумі $4650,58 і штрафів у сумі $23,34 (фіксована частина) та 232,53 (процентна складова) позивач просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського райсуду від 11.04.2016 у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк, звернувшись до суду у листопаді 2015 року, пропустив установлений законом строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач та перебіг якого слід рахувати з дати ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором — 24.04.2012.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою АСДО від 28.07.2016 апеляційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано пропуском банком строку позовної давності, перебіг якої слід рахувати з дати ухвалення судом рішення про стягнення з відповідача заборгованості за спірним кредитним договором і про застосування якої заявив відповідач. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а також не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій і процентів, передбачених умовами договору та ЦК. Позивач має право на стягнення з відповідача щомісячних платежів у межах трирічного строку позовної давності, а саме — з 26.11.2012 до 25.11.2015.

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВСС від 13.12.2016 відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу №175/4753/15-ц з Дніпропетровського райсуду.

Згідно зі ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.

У лютому 2018 року провадження за касаційною скаргою ПАТ «КБ «ПриватБанк» передано до ВС.

Ухвалою ВС від 24.01.2019 вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 29.10.2007 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 4 був укладений договір б/н, за умовами якого банк передав відповідачу кредитну картку зі строком дії до жовтня 2009 року з установленим початковим кредитним лімітом на суму $3000.

Рішенням Дніпропетровського райсуду від 24.04.2012 задоволено позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.10.2007 станом на 14.06.2011 в сумі 43364,88 грн., з яких: $2950,58 — заборгованість за кредитом, $2041,60 — заборгованість за процентами за користування кредитом, $129,99 — заборгованість за комісією, а також штрафи у сумі $62,74 (фіксована частина) та $256,11 (процентна складова).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

<…> Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог, однак у зв’язку з пропуском ПАТ «КБ «ПриватБанк» строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені ч.4 ст.267 ЦК.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК).

За ст.526 ЦК, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч.3 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом стст.256, 267 ЦК, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст.61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, вважаючи обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суди попередніх інстанцій не врахували, що, за рішенням Дніпропетровського райсуду від 24.04.2012, заборгованість у повному обсязі за тим самим кредитним договором вже стягнута, а тому повторне стягнення кредиту, всупереч положенням ст.61 Конституції, призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов’язання, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими, у зв’язку із чим суди помилково застосували до них позовну давність.

Вказане стосується й нарахованих відсотків за період з 29.10.2007 до 23.04.2012, що залишилося поза увагою судів.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує

наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів та пені після жовтня 2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, що не були враховані судами під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої палати ВС, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18.

У ст.1050 ЦК передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв’язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими, а тому судами безпідставно застосовано позовну давність до цих вимог.

Відповідно до ч.3 ст.400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ВС вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, проценти та пеню, нараховані в межах строку дії кредитного договору при наявності судового рішення про стягнення цих сум, а також проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, а вимог про застосування наслідків, передбачених ст.625 ЦК, банк не заявляв, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за його безпідставністю.

Колегія суддів не бере до уваги посилання ПАТ «КБ «ПриватБанк» на висновок ВСУ, викладений у постанові від 2.12.2015 у справі №6-249цс15, оскільки від цього правового висновку ВП ВС відступила у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст.263 ЦПК щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог ст.412 ЦПК з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю.

Керуючись стст.400, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.